ОТЧИЗНА ЯК ЗВИЧКА ДО НЕБУТТЯ (уривок) 

Як кажуть - твій дім є тюрмою. 
Але і не твій. І дім - не твоїм. 
Що тут твоє, окрім пережитого? 
Нічого. 
Досвід доби романтизму знецінений. 
Чи твій дім, 
Коли власність - у недоторканості? 
Так само як і ти доторканий, 
Вседоступний, 
Беззахисний? 

Тільки смерть недоторкана. 
Тільки небуття - приватна власність 
Начасного громадянина. 
Я люблю всі закритості 
Небуттєвого "капітализму", 
Подібні на банк, 
Скриню, тюрму, труну. 
Це метафізична, 
Не екзистенційна вічність, 
Безлюдна. 

Та якщо немає гарантій чогось, 
Я візьму гарантії Ніщо. 

Я молюся займодавцю 
Всесвітнього банку пустот, 
Що відважує саме Ніщо. 
Я інвалід 
Своїх смертельних 
Валют. 
Наче мигдальний Далі 
Я висмокчу динаміт 
Безвірства 
Озвірілий верблюд. 
Наче Берію 
Зригає ліберал... 
Наче імперію, 
Яку не вибирав, 
Бо ж всі - "гріхи" 
Гоготних "холокостів". 
Якби б не вірші, 
Який там Василівський острів! 

Це є метафорою, 
Від якої погано. 
Наче від цитованого 
Гуманістами постмодерну 
Адорно. 

Мені розірвано дірками, 
А вам культурно... 

Наче Вергилій в безвірстві своїм балакучий, 
Так верби вербують рабів, бо це весна 
Обвиває кайданками всякого, хто тут живий. 
Авторитарні ліси єсенінщини, березові стовбури, 
Паркани лісів, 
Трясовини мучливих смертей. 

Я люблю цю вишку, 

Кулю, 

Вікно, 

Засув.

Автор перевода — Volodymyr Tymchuk

-----

РОДИНА КАК ПРИВЫЧКА К НЕБЫТИЮ (Отрывок) 

Как говорится - твой дом тюрьма. 
Но и не твой. И дом не твой. 
Что здесь твоё, кроме пережитого? 
Ничего. 
Опыт эпохи романтизма обесценен. 
Твой ли дом, 
Если собственность неприкосновенна? 
Ровно как и ты прикосновенен, 
Вседоступен, 
Незащищён? 

Только смерть неприкосновенна. 
Только небытие - частная собственность 
Сиюминутного гражданина. 
Я люблю все закрытости 
Небытийного "капитализма", 
Похожие на банк, 
Сундук, тюрьму, гроб. 
Это метафизическая, 
Не экзистенциальная вечность, 
Безлюдная. 

Но если нет гарантий чего-то, 
Я возьму гарантии Ничто. 

Я молюсь ростовщику 
Всемирного банка пустот, 
Отмеряющего Ничто. 
Я инвалид 
Своих смертельных 
Валют. 
Как миндальный Дали 
Я высосу динамит 
Безверия 
Озверевший верблюд. 
Как Берию 
Выблевывает либерал... 
Как империю, 
Которую не выбирал, 
Ибо всё - "грехи" 
Хохочущих "холокостов". 
Когда б не стихи, 
Какой там Васильевский остров! 

Это метафора, 
От которой дурно. 
Как от цитируемого 
Гуманистами постмодерна 
Адорно. 

Мне разорвано дырами, 
А вам культурно... 

Как Вергилий в безверии говорлив, 
Так вербы вербуют рабов, ибо это весна 
Обвивает наручниками каждого, кто здесь жив. 
Авторитарны леса есенинщины, березовые стволы, 
Заборы лесов, 
Болота томных смертей. 

Я люблю эту вышку, 

Пулю, 

Окно, 

Засов.

Ссылка на текст: https://vk.com/wall-1047804_8677